виїздне РМО в Кременець

Кременець

Кременець – одне з найкрасивіших малих міст України. Тут є все, що потрібно людині, яка любить подорожувати теренами України у пошуках цікавих куточків: неймовірно красива природа, велика кількість цінних пам’яток архітектури, багато готелів, зручний транспорт. 

Ми були у місті багато разів, і кожного разу, як вперше, милувалися мальовничістю руїн замку і витонченістю колегіуму, підіймалися на пагорби, аби побачити сумно-романтичні старовинні цвинтарі, блукали заплутаними вуличками містечка у пошуках старовинних оригінальних будинків… 

Для вас ми просто перелічимо цікаві пам’ятки, яки можна побачити у місті, і проілюструємо все це фотографіями, які ми зробили у серпні 2011 року. 

Отже, найцікавіша пам’ятка Кременця – замок XІІ-XVІ ст. Розташований він на горі Бона, висота якої 397 м над рівнем моря. Від стін замку залишилися самі руїни, а більш-менш збереглася тільки в’їзна вежа. Але, не дивлячись на руйнацію, замок, якщо можна так сказати, дуже гарно виглядає, адже його руїни у гармонічному поєднанні з оточуючою природою мають дуже романтичний вигляд. 

У 2011 році, коли ми вкотре приїхали до Кременця, неочікувано у нас попросили заплатити за вхід. Ми від такої несподіванки аж квитанцію попросили (хто його знає, що там за мужик стоїть і гроші збирає), хоча спочатку нам її не дали. Крім збирача грошей замок прикрасився стендом, де написано, коли і скільки планується витратити грошей на його реставрацію. Зокрема, там зазначено, що планується відтворити втрачені елементи замку. Чесно кажучи, стає страшно, знаючи, яким чином у нас «відтворюють» і «реставрують» архітектурні пам’ятки. Наліплять чогось пластикового і скажуть, що так і було. Дай Бог, щоб це була вдала реставрація, адже кременецький замок є одним з найкрасивіших в Україні. 
До речі, з замкової гори видно Почаївську лавру. 

Спускаємося з гори і йдемо до міста. Подивимося на кременецькі храми й монастирі. 

Найкрасивіша споруда міста і одна з найкрасивіших в Україні – ансамбль колегіуму (1731-1743, арх. Павло Гіжицький). Комплекс складається з костелу, келій і двох учбових корпусів. Колись це був монастир з навчальним закладом. Єзуїти присвятили костел засновнику ордена Ігнатію Лойолі та Станіславу Костці. У колегіумі велася підготовка вчителів для єзуїтських шкіл. 

У 1773 р. орден єзуїтів було скасовано. У 1803 р. (Кременець вже перебував у складі Російської імперії) тут було засновано вищу гімназію. У 1819 р. гімназія була перейменована на ліцей, який мав стати учбовим закладом університетського рівня – «Волинськими Афінами». Спеціально була придбана у Варшаві особиста бібліотека останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського. На пожертви меценатів було придбано нумізматичний кабінет, колекцію мінералів, оснащення для астрономічної та фізичної лабораторій. При ліцеї існувала власна метеорологічна станція з мережею метеопунктів при повітових училищах. 

У 1833 р. за участь студентів ліцею у повстанні 1831 р. за наказом російського царя Миколи I ліцей було ліквідовано. Бібліотеку, нумізматичний кабінет, колекцію картин, гравюр та скульптур було конфісковано і передано новоствореному імператорському університету Святого Володимира у Києві. Рослини з ботанічного саду теж були перевезені до Києва. У будинках ліцею розташувалася православна духовна семінарія. 

На початку 1920-х, коли Кременець опинився у складі Польщі, на основі указу Юзефа Пілсудського було відкрито навчальний заклад, що отримав назву Кременецький ліцей. Восени 1939 р. ліцей закрили, а вже весною наступного року тут було відкрито Кременецький учительський інститут, який згодом став училищем. 
А костел за часів СРСР використовувався як спортивне приміщення навчального закладу. 

У 1991 р. педучилище було реорганізовано у коледж. У 2002 р. на базі коледжу було утворено Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут імені Т. Шевченка. 
У костелі зараз діє Преображенська православна церква. 

Оглянемо інші культові споруди міста. 
Передусім заслуговує на увагу Богоявленський монастир, мальовничо розташований на невеличкому пагорбі. 
Заснований він був у 1633 р. як православний чоловічий монастир. За благословенною грамотою Петра Могили (1636) монастир підпорядковувався Вселенському Патріархові та його Екзарху Київському митрополитові. У 1-й чверті XVIII ст. Богоявленський монастир визнав унію з Римом. 

У 1807 р. за указом російського імператора Олександра I василіяни віддали територію свого монастиря з усіма будівлями Волинській гімназії і перейшли до будівель реформатського монастиря. У 1839 р. Богоявленський монастир припинив своє існування, а у 1865 р. відновився як однойменний православний чоловічий монастир. У 1953 р. Богоявленський монастир був реорганізований у жіночий, у 1959 р. – ліквідований. 
Найпомітнішими спорудами монастиря є колишній костел, а нині Богоявленський собор, келії (60-ті рр. XVIII cт.) та дзвіниця (поч. ХХ ст.), яка є однією з домінант міста. 

Богоявленський жіночий монастир належить до православної церкви дуже активного у цих місцях Московського патріархату, і сюди часто завозять паломників, які приїхали до Почаївської лаври. 

Є у місті ще декілька храмів. У самому центрі, навпроти колегіуму, знаходиться Миколаївський собор. Зведений він був у 1636 р. як костел францисканського монастиря. У 1832 р. став православною Миколаївською церквою, якою є й зараз. Належить до Московського патріархату. Зараз на подвір’ї церкви ведеться активне будівництво. 

Є у місті, звичайно, й католицький храм. Це костел Святого Станіслава (1854-1857), який був збудований через те, що російська влада відібрала у католиків францисканський монастир. Зразком для храму став костел Святої Катерини у Санкт-Петербурзі (так кажуть, але ми нічого спільного не бачимо). У костелі зберігся старовинний орган на вісім регістрів. 

Навпроти Богоявленського монастиря, як на постаменті, стоїть скромна, але дуже симпатична дерев’яна Хрестовоздвиженська церква, збудована у 1887-1889 рр. Належить Київському патріархату. 

На околицях міста є ще декілька церков: Покрови Пресвятої Богородиці у «цегляному» стилі (1902-1905) біля вокзалу, Пресвятої Трійці (1896-1897) на військовому цвинтарі, Апостолів Петра і Павла на вул. Переліски, Різдва Пресвятої Богородиці у Туницькому провулку, церква на монастирському цвинтарі тощо. Є тут і нові храми різних протестантських церков. 

Взагалі, цей регіон дуже релігійний, тут багато «святих місць», куди масово їздять паломники з усієї України. Крім вже згаданого Почаєва, тут є ще озеро Святої Анни (12 км від Кременця), куди їдуть усі православні, щоб тричі окунутися з головою в озеро, аби бути здоровим цілий рік. 

Цікавих будинків у Кременці теж багато. От, наприклад, найвідоміший будинок міста – «Близнюки» (XVII-XVIII ст.). Це два будинки, поєднані спільною стіною. Хоча будівля є єдиною такого типу, що збереглися у місті, але ми можемо по ній уявити, як було забудоване середмістя. 
Декілька старовинних цікавих будинків є на вулиці Базарній, у тому числі і з XVIII-XIX століть. 
Зверніть увагу на садибу родини Словацьких (кін. XVIII ст.). Тут у 1809 р., у родині професора, народився великий польський поет Юліуш Словацький, і тут пройшло його дитинство. Зараз в ошатному будинку влаштований музей поета. А на місцевому Туницькому цвинтарі похована його мати Саломея. 

У Кременці багато старовинних цвинтарів – цілих шість. Особливо радимо відвідати П’ятницький козацький цвинтар, де поховані козаки загону Максима Кривоноса, що загинули при штурмі Кременця у 1648 р., а також п’ятсотрічний єврейський цвинтар зі старовинними надгробками на сусідній горі. 

Крім того, відвідайте обов’язково ботанічний сад. Заснований він був у 1806 р. ірландцем Діонісієм МакКлером, який приїхав до міста на запрошення Тадеуша Чацького, засновника гімназії. З 1809 р. директором саду був Віллібальд Бессер, що вивчав місцеву флору та видав каталог експонатів саду. 
Київський ботанічний сад ім. Фоміна було створено на основі кременецького саду, який був переведений до Києва у 1832 р. після участі викладачів і учнів гімназії у повстанні проти царського уряду (сад належав до гімназії). 

Ще у Кременці є оглядове колесо. Ми ризикнули і покрутилися на цій старій махині пару разів. Враження гарантуємо! Місто так гарно виглядає з висоти! Ну, і звичайно ж, усе місто і околиці добре видно із замкової гори. Та що там околиці! Видно золоті куполи Почаївської лаври! 

Радимо відвідати Кременець влітку, тому що для отримання вражень рекомендована гарна тепла погода. До того ж, в оточенні зелених пагорбів місто виглядає особливо привабливо. 

«Тільки сильна нація має право на націоналізм».

      

 «Тільки сильна нація має право на націоналізм».

      Історія цікава, пізнавальна, захоплююча а також складна, непізнана, недоопрацьована, потребуюча аналізу, нового погляду.  11-12 травня 2017 року в Києві з ініціативи Міністерства освіти і науки Україна та сприяння Українського інституту вивчення Голокосту «Укума» відбувся семінар щодо обговорення проектів нової редакції програм з історія України та Всесвітньої історії для 5-9 та 10-11 класів.

       Великий творчий колектив що працював над написанням нової програми запропонував учасникам семінару обговорити цей проект. Тут почалося… адже кожен з учасників що був на семінарі – це особистість і відповідно мають на все власне  бачення … Два дні плідної праці мають принести певний результат, адже і Ганна Байкевич, і Мар’ян Мудрий та інші члени творчої групи уважно дослухалися до пропозицій, поправок та аргументів підчас обговорення.

     Цікаво було послухати думки відомих фахівців, авторів підручників, політологів, аналітиків професора Костянтин Баханова, Ігора Щупака, Ігора Гирича, Ігора Гісима, Віталія Власова, Олександра Палія та інших. Не менш цінним було також спілкування та обмін досвідомз колегами-методистами, вчителями, переможцями конкурсу «Учитель року» різних років.

      За сприяння Раїси Євтушенко, відбулася зустріч учасників семінару з заступником міністра освіти Павлом Хобзеєм. Який окреслив основні напрямки реформування освіти в Україні, та оцінив важливість творення нових програм з історії.

     Ігор Щупак охарактеризував діяльність Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» та конкретно зупинився на темі «Друга світова війна і Голокост: історична пам'ять  та «війна пам’яті»

     Цікаво бути у вирі подій, творення нових освітніх проектів. Маю надію що виконана робота не буде намарне,  бо,  як зазначив Ігор Гирич в одному із своїх виступів «Тільки сильна нація має право на націоналізм».